разів Залишайтеся з нами, ми працюємо для Вас! (команда туристичного рафтингу "По Тисі разом"
Лариса Омельченко
У важкий час, коли точиться неоголошена російсько-українська війна, хочеться підтримати українських воїнів – бодай чимось. Довкола цієї ідеї згуртувалася «поетична сотня» - автори, які присвячують свої твори захисникам України. Особисто я взяла участь у чотирьох волонтерських літературних проектах: «Воїнам світла» (Мукачеве, 2014 р.), «Живи, Надіє!» (Мукачеве, 2015), «Осінь у камуфляжі» (Кременчук, 2014) і «Він, вона і війна» (Кременчук, 2016). Все це – колективні поетичні збірки, організаторами і співавторами яких є волонтери з різних куточків України. Книги видані коштом самих авторів та меценатів з народу, які побажали підтримати проекти.
Перша з названих книг, «Воїнам світла», упорядкована й видана волонтерською видавничою групою «Серце патріота» від БФ «Віта Дольче» на чолі зі Степаном Жуком (м. Мукачеве, Закарпаття).
Два роки тому пан Степан, його дружина, талановита поетеса Валентина Попелюшка, та їхній, тоді чотирирічний, син Теодор, приїздили на Дніпропетровщину, щоб зробити кілька презентацій книги. Дехто з учасників проекту: Юрій Старчевод (Київ), Надія Таршин (смт Слобожанське), Лариса Омельченко (Підгороднє) згуртувалися довкола творчої мукачівської родини, і представили поетичну збірку в одному з новомосковських санаторіїв - для воїнів новоствореного підрозділу «Донбас-Україна», а також на базі підготовки воїнів «Правого сектора» (Покровський район, що межує з Донецькою областю). Були тоді поетичні виступи і в лікарні ім. Мечнікова та в центральній міській бібліотеці (Дніпро). Не все було гладко. Пригадую, як завідувачка санаторного клубу отримала телефоном вказівку від свого начальства «провєсті солдат заднім двором, чтоби іх нікто нє відєл». Не була вивішена об’ява про концерт-презентацію (мабуть, «щоб не травмувати санаторних пацієнтів»). Але ми, автори й організатори, були щирі, дарували воїнам книги, власні емоції, виражені у віршах і піснях…
Життя розвивається надто швидко. Здається, тільки вчора ти переживав за когось, всоте, втисячне чуючи про ту чи іншу подію… Наші серця відгукувалися на несправедливість. Ми підтримували ображених, незаконно загратованих… Саме на цій хвилі, у 2015 році, була створена колективна збірка віршів «Живи, Надіє!», присвячена «бранці кремля» - Надії Савченко. Її створила та ж волонтерська група, що й «Воїнам світла»… В інтернеті з’явилася критична рецензія киянки Антоніни Спірідончевої, яку вона спромоглася написати аж через півтора року після названих подій. Авторка насміхається над «банальними» віршами, над тим, що автори порівнювали тодішню «героїню» з горлицею/орлицею/голубкою…Ну, звісно ж, нині рецензентці, як на долоні, стало видно, ким є Савченко і які «недолугі» ті сердечні люди, що своїм коштом видали книжку – на підтримку ув’язненої українки та її згорьованих родичів… Чути це образливо, тому що збірка віршів з початку її створення й не претендувала на лаври високої поезії. Це був акт підтримки, і тільки. Книжка навіть видана без ISBN. Однак не можу обійти її увагою, позаяк і вона стала маленькою шпилькою московитам. Видавці збірки «Живи, Надіє!» отримали тоді письмову відповідь з Лубянки (чи де там Надію тримали). Повідомлялося, що «книга находится на стадии перевода». Тобто, вороги нашої держави скрупульозно вчитувалися в ті щирі, «недалекі» рядочки. Смію запевнити: і прочитали про себе немало!.. Я потім цікавилася, чи бачила-таки Надія книжку, їй присвячену. З’ясувалося, що це видання, точно, є в її родичів. То ж дуже шкода, що тодішня московська бранка так і не спромоглася подякувати небайдужим людям… Та книжка писалася не задля її вдячності, а задля її підтримки.
Поетична «Осінь у камуфляжі» мала наклад 500 примірників і розлетілася у військові частини та шпиталі, а також вручалась тим, хто вже демобілізувався. Волонтери клали книжки до посилок, що йшли на фронт. Автором ідеї та крилатої назви збірки є кременчуцька поетеса Таїсія Цибульська. Вона ж виступила й упорядником нашої «Осені…». Були представлені вірші тридцяти одного автора з усієї України. Пригадую, як інтернетом ширилось відео, де захисник ДАП і всієї української землі, при світлі свічки, вголос читає книжку. На обкладинці - осінь, та тільки не в золоті, а «в камуфляжі». І юнак, теж у камуфляжі, читає вірш Наталі Мазур «Кіборги». Це було тривожно і водночас зворушливо, а книга вийшла друком саме тоді, коли кіборги вели відчайдушну боротьбу в Донецькому аеропорту…
«Він, вона і війна» - логічне продовження «Осені в камуфляжі». І знову – ідея, назва та впорядкування збірки належать волонтеру і поетесі Таїсії Цибульській. Цього разу 16 авторів подарували воїнам-захисникам свої вірші. Їх тематика – вічна: про кохання як рушійну силу в людських стосунках, про любов до Батьківщини та про віру, що ця любов неодмінно переможе ворога…
У квітні 2017 року прекрасний лірик і самобутня дитяча поетеса Таїсія Цибульська приїхала на Дніпропетровщину – на моє запрошення, як завідувача історико-краєзнавчого музею ім. О.Коваля. І ми разом зробили презентацію книги «Він, вона і війна» - для воїнів, які лікуються в Центрі термічної травми і пластичної хірургії (Друга клінічна лікарня, Дніпро). Нічого не буває випадкового: напередодні я побувала в Національному гірничому університеті, на Гончарівських читаннях. Там познайомилася з українським бардом, співробітницею НГУ Тетяною Аксютенко. Вона прийняла моє запрошення поїхати в гості до воїнів. То ж нас уже було троє… Велика подяка волонтерові Юрію Денисенку (Гуку), який допоміг в організації зустрічі. Як не згадати Василя Дудка, який опікується волонтерським пунктом на залізничному вокзалі у Дніпрі. Він теж прийшов послухати вірші, і взяв у презентації активну участь. Наприклад, розповідаючи про своє захоплення бальними танцями, запросив мене… на самбу і на вальс, і ми закружляли просто тут, у палаті на 5 місць, під акомпанемент гітари! Тетяна Аксютенко виконала власні чудові пісні. Вона – талановитий бард, її авторські пісні звучать українською. Дякую, Таню, за розвиток цього жанру - саме рідною нашою мовою.
Я побачилася з воїнами, яких цього року запрошувала в Підгороднє на Шевченківські дні. Тоді, разом з волонтерами Юрієм Гуком та Олесею Прониною, вони відвідали історико-краєзнавчий музей ім. О.Коваля, побували на розкішному концерті, який дали в будинку культури актриси Дніпровського драматичного театру ім. Т.Шевченка Галина Самара і Вероніка Голованьова. Почули, як звучать козацькі пісні у виконанні народного гурту «Криниця»… За цей час черкасець Стас уже виписався з лікарні, а Сергій (м.Канів) та Олександр (Зіньківський район Полтавщини) ще залишалися у відділенні - для подальшого кропіткого лікування. Поранення та обмороження вони отримали в авдіївській промзоні, при виконанні бойових завдань. У спілкуванні помітно, наскільки важлива для всіх нас мала батьківщина. У розмові одне одного розпитували, звідки хто родом. В Олександра над ліжком – прапор з назвою рідного міста. По просьбі власника прапора, залишаємо на полотні свої автографи.
А ще ми познайомилися з воїнами ЗСУ і волонтерами, які родом з окупованих Донецька і Горлівки. Це дає чітку впевненість у тому, що українські території треба повертати, що там є люди, які чекають, коли, нарешті, сусідня держава-агресор перестане фінансувати війну…
Вони уважно слухали, інколи коментували, дякували. Завмирали при словах про кохання, усміхалися, дивлячись дитячі мультики, які ми привезли (за ці авторські роботи - велика дяка клубу «Кіномультик», що діє при будинку культури, м. Підгороднє. Керівник гуртка - Валентина Гузь). Вони – наші рідні, українські герої. Ті, хто «тримає небо»: під Авдіївкою, на шахті Бутовка і в Пісках, під Мар’їнкою і на Світлодарській дузі. Не всі з них могли нам плескати, бо долоні обпечені війною, замотані бинтами… Кожен з бійців (а є серед них і дівчина) отримав збірку «Він, вона і війна» - на добру згадку про наше спілкування. Ще один примірник вояки попросили подарувати лікарю-комбустіологу Світлані Андріївні. Це вона, мов рідна мати, піклується про них, мужньо оперує, терпляче виходжує – разом зі своїм чудовим медичним колективом. Дякуємо вам, дорогі, за кожне одужання, за кожну врятовану кінцівку. Хай Бог дає скорішого закінчення війни і нашої, української, перемоги. І нехай вам буде поменше роботи.
Два роки тому пан Степан, його дружина, талановита поетеса Валентина Попелюшка, та їхній, тоді чотирирічний, син Теодор, приїздили на Дніпропетровщину, щоб зробити кілька презентацій книги. Дехто з учасників проекту: Юрій Старчевод (Київ), Надія Таршин (смт Слобожанське), Лариса Омельченко (Підгороднє) згуртувалися довкола творчої мукачівської родини, і представили поетичну збірку в одному з новомосковських санаторіїв - для воїнів новоствореного підрозділу «Донбас-Україна», а також на базі підготовки воїнів «Правого сектора» (Покровський район, що межує з Донецькою областю). Були тоді поетичні виступи і в лікарні ім. Мечнікова та в центральній міській бібліотеці (Дніпро). Не все було гладко. Пригадую, як завідувачка санаторного клубу отримала телефоном вказівку від свого начальства «провєсті солдат заднім двором, чтоби іх нікто нє відєл». Не була вивішена об’ява про концерт-презентацію (мабуть, «щоб не травмувати санаторних пацієнтів»). Але ми, автори й організатори, були щирі, дарували воїнам книги, власні емоції, виражені у віршах і піснях…
Життя розвивається надто швидко. Здається, тільки вчора ти переживав за когось, всоте, втисячне чуючи про ту чи іншу подію… Наші серця відгукувалися на несправедливість. Ми підтримували ображених, незаконно загратованих… Саме на цій хвилі, у 2015 році, була створена колективна збірка віршів «Живи, Надіє!», присвячена «бранці кремля» - Надії Савченко. Її створила та ж волонтерська група, що й «Воїнам світла»… В інтернеті з’явилася критична рецензія киянки Антоніни Спірідончевої, яку вона спромоглася написати аж через півтора року після названих подій. Авторка насміхається над «банальними» віршами, над тим, що автори порівнювали тодішню «героїню» з горлицею/орлицею/голубкою…Ну, звісно ж, нині рецензентці, як на долоні, стало видно, ким є Савченко і які «недолугі» ті сердечні люди, що своїм коштом видали книжку – на підтримку ув’язненої українки та її згорьованих родичів… Чути це образливо, тому що збірка віршів з початку її створення й не претендувала на лаври високої поезії. Це був акт підтримки, і тільки. Книжка навіть видана без ISBN. Однак не можу обійти її увагою, позаяк і вона стала маленькою шпилькою московитам. Видавці збірки «Живи, Надіє!» отримали тоді письмову відповідь з Лубянки (чи де там Надію тримали). Повідомлялося, що «книга находится на стадии перевода». Тобто, вороги нашої держави скрупульозно вчитувалися в ті щирі, «недалекі» рядочки. Смію запевнити: і прочитали про себе немало!.. Я потім цікавилася, чи бачила-таки Надія книжку, їй присвячену. З’ясувалося, що це видання, точно, є в її родичів. То ж дуже шкода, що тодішня московська бранка так і не спромоглася подякувати небайдужим людям… Та книжка писалася не задля її вдячності, а задля її підтримки.
Поетична «Осінь у камуфляжі» мала наклад 500 примірників і розлетілася у військові частини та шпиталі, а також вручалась тим, хто вже демобілізувався. Волонтери клали книжки до посилок, що йшли на фронт. Автором ідеї та крилатої назви збірки є кременчуцька поетеса Таїсія Цибульська. Вона ж виступила й упорядником нашої «Осені…». Були представлені вірші тридцяти одного автора з усієї України. Пригадую, як інтернетом ширилось відео, де захисник ДАП і всієї української землі, при світлі свічки, вголос читає книжку. На обкладинці - осінь, та тільки не в золоті, а «в камуфляжі». І юнак, теж у камуфляжі, читає вірш Наталі Мазур «Кіборги». Це було тривожно і водночас зворушливо, а книга вийшла друком саме тоді, коли кіборги вели відчайдушну боротьбу в Донецькому аеропорту…
«Він, вона і війна» - логічне продовження «Осені в камуфляжі». І знову – ідея, назва та впорядкування збірки належать волонтеру і поетесі Таїсії Цибульській. Цього разу 16 авторів подарували воїнам-захисникам свої вірші. Їх тематика – вічна: про кохання як рушійну силу в людських стосунках, про любов до Батьківщини та про віру, що ця любов неодмінно переможе ворога…
У квітні 2017 року прекрасний лірик і самобутня дитяча поетеса Таїсія Цибульська приїхала на Дніпропетровщину – на моє запрошення, як завідувача історико-краєзнавчого музею ім. О.Коваля. І ми разом зробили презентацію книги «Він, вона і війна» - для воїнів, які лікуються в Центрі термічної травми і пластичної хірургії (Друга клінічна лікарня, Дніпро). Нічого не буває випадкового: напередодні я побувала в Національному гірничому університеті, на Гончарівських читаннях. Там познайомилася з українським бардом, співробітницею НГУ Тетяною Аксютенко. Вона прийняла моє запрошення поїхати в гості до воїнів. То ж нас уже було троє… Велика подяка волонтерові Юрію Денисенку (Гуку), який допоміг в організації зустрічі. Як не згадати Василя Дудка, який опікується волонтерським пунктом на залізничному вокзалі у Дніпрі. Він теж прийшов послухати вірші, і взяв у презентації активну участь. Наприклад, розповідаючи про своє захоплення бальними танцями, запросив мене… на самбу і на вальс, і ми закружляли просто тут, у палаті на 5 місць, під акомпанемент гітари! Тетяна Аксютенко виконала власні чудові пісні. Вона – талановитий бард, її авторські пісні звучать українською. Дякую, Таню, за розвиток цього жанру - саме рідною нашою мовою.
Я побачилася з воїнами, яких цього року запрошувала в Підгороднє на Шевченківські дні. Тоді, разом з волонтерами Юрієм Гуком та Олесею Прониною, вони відвідали історико-краєзнавчий музей ім. О.Коваля, побували на розкішному концерті, який дали в будинку культури актриси Дніпровського драматичного театру ім. Т.Шевченка Галина Самара і Вероніка Голованьова. Почули, як звучать козацькі пісні у виконанні народного гурту «Криниця»… За цей час черкасець Стас уже виписався з лікарні, а Сергій (м.Канів) та Олександр (Зіньківський район Полтавщини) ще залишалися у відділенні - для подальшого кропіткого лікування. Поранення та обмороження вони отримали в авдіївській промзоні, при виконанні бойових завдань. У спілкуванні помітно, наскільки важлива для всіх нас мала батьківщина. У розмові одне одного розпитували, звідки хто родом. В Олександра над ліжком – прапор з назвою рідного міста. По просьбі власника прапора, залишаємо на полотні свої автографи.
А ще ми познайомилися з воїнами ЗСУ і волонтерами, які родом з окупованих Донецька і Горлівки. Це дає чітку впевненість у тому, що українські території треба повертати, що там є люди, які чекають, коли, нарешті, сусідня держава-агресор перестане фінансувати війну…
Вони уважно слухали, інколи коментували, дякували. Завмирали при словах про кохання, усміхалися, дивлячись дитячі мультики, які ми привезли (за ці авторські роботи - велика дяка клубу «Кіномультик», що діє при будинку культури, м. Підгороднє. Керівник гуртка - Валентина Гузь). Вони – наші рідні, українські герої. Ті, хто «тримає небо»: під Авдіївкою, на шахті Бутовка і в Пісках, під Мар’їнкою і на Світлодарській дузі. Не всі з них могли нам плескати, бо долоні обпечені війною, замотані бинтами… Кожен з бійців (а є серед них і дівчина) отримав збірку «Він, вона і війна» - на добру згадку про наше спілкування. Ще один примірник вояки попросили подарувати лікарю-комбустіологу Світлані Андріївні. Це вона, мов рідна мати, піклується про них, мужньо оперує, терпляче виходжує – разом зі своїм чудовим медичним колективом. Дякуємо вам, дорогі, за кожне одужання, за кожну врятовану кінцівку. Хай Бог дає скорішого закінчення війни і нашої, української, перемоги. І нехай вам буде поменше роботи.
Лариса Омельченко, завідувач
історико-краєзнавчого музею
ім. О.Коваля, м.Підгороднє, Дніпропетровщина.
історико-краєзнавчого музею
ім. О.Коваля, м.Підгороднє, Дніпропетровщина.
Немає коментарів:
Дописати коментар