Туристичний рафтинг "По Тисі разом": Як шанують амазонство українці: Живи, Надіє! vs Надюха, застрелись! Вiдпочинок "Клуб туристичного рафтингу ПО ТИСІ РАЗОМ"
Нами зацікавилися лічильник переглядів разів Залишайтеся з нами, ми працюємо для Вас! (команда туристичного рафтингу "По Тисі разом"

Як шанують амазонство українці: Живи, Надіє! vs Надюха, застрелись!




Як шанують амазонство українці: Живи, Надіє! vs Надюха, застрелись!



%d0%b6%d0%b8%d0%b2%d0%b8-%d0%bd%d0%b0%d0%b4%d1%96%d1%94Амазонство – як риса характеру жінок, що передбачає змагальність, рівноправність з чоловіками, безстрашшя перед участю у воєнних діях, що супроводжується певним драйвом – в Україні існує здавна і повсякчас пригнічується патріархальним диктатом. Оскільки зразків «чистого» амазонства в Україні бракує (подібного до того, що змальоване в античних міфах і письмових джерелах того часу), то в наукових колах до «амазонства» відносять будь-яку військову активність жінки переважно на патріотичному підґрунті. В хід ідуть партизанки, жінки на допоміжних ролях, жінки, загітовані до служби в регулярній армії, жінки, що беруть зброю чи підручні засоби, коли війна прийшла безпосередньо в їхній дім.
Проте було б дуже цікаво розглянути ставлення українців до «чистого» амазонства не просто в сучасних умовах, а в сучасних умовах війни, в т.ч. на прикладах літературних творів.

Мабуть, найяскравішим і найвиразнішим образом амазонки в сучасній Україні є Надія Савченко. Ця жінка-воїтелька є зручним прикладом для оцінки ставлення українців до амазонства, оскільки була присутньою в інформпросторі у довоєнний період, воєнний у якості бійця і згодом полоненої, та після повернення умовною переможницею. У 2011 році про неї створено фільм із серії «ДМБ», який вийшов на 5-му каналі і був опублікований в інтернеті. У 2015-му виходить автобіографічна книга «Сильне ім’я Надія», яку Савченко пише в російській в’язниці. Крім того, їй присвячено чимало віршів, багато з яких були упорядковані у збірку «Живи, Надіє!», випущену в лютому 2014 року, яку ми й розглянемо. Ці вірші є найбільш цікавими для нас, оскільки містять рецепцію на амазонство. Також представляють інтерес публікації в ЗМІ новинного характеру, в яких саме амазонство Савченко є предметом маніпуляцій.
Спершу пояснимо, чому Надію Савченко слід вважати справжньою амазонкою. З дитинства вона мріє стати військовослужбовцем, пілотувати бойові літаки. Її девіз «Бачу ціль – не бачу перешкод». Їй тричі відмовляють у вступі в Харківський університет повітряних сил, відстороняють від навчання на винищувачі, не допускають до участі у миротворчій місії в Іраку на тій підставі, що вона жінка. Але Савченко вперта, тож кидає всі сили і домагається свого. Вона вважає, що жінка в армії може і повинна нести такі самі фізичні навантаження і виконувати такі ж роботи, як і чоловіки, і доводить це своїм прикладом. Вона заявляє, що не хоче створювати сім’ю і народжувати дітей (!). Вона носить вільний зручний одяг чоловічого типу, має коротку зачіску, не користується косметикою. Савченко і за своїми кар’єрними кроками в армії, і світоглядно, і навіть зовнішнім виглядом дуже схожа з відомою солдатом Джейн (за тим виключенням, що Джейн все ж не відмовлялась від створення сім’ї).
Про все це ми дізнаємось з фільму-програми «ДМБ: Доблесть, Мужність, Благородство», що вийшов в ефір у 2011 році і був цілковито присвячений Надії Савченко. У фільмі ми бачимо її різкою і прямолінійною в заявах, в міру бунтівною. Вона курить у кадрі, що свідчить про її певну розв’язність. Савченко із захватом розповідає про свої відчуття під час польоту: «Я не можу передать, шо це за відчуття… це… ти в раю. Там криків на всю кабіну «вау!» … це просто щастя для кожної клітинки твого тіла», тобто вона отримує емоційну і фізичну насолоду від швидкості, сили, польоту. В Іраку (2005 рік) вона вперше побачила, як виглядає смерть і поранення від вибуху, її це не злякало, а навпаки – акумулювало сили для упізнання загиблих і допомоги пораненим. Вона наголошує на перевагах жінки над чоловіками в воєнних умовах (коли чоловіки блювали і непритомніли від побачених людської крові і м’яса після вибуху, вона розпізнавала вбитих, займалась пораненими і… спокійно пила сік). Савченко не боїться загинути в бою(!) і навіть хоче(!), щоб так сталось, бо це щастя – померти, займаючись улюбленою справою. Як бачимо, Надія Савченко має чи не повний набір амазонських якостей, притаманних амазонкам сивої давнини.
«ДМБ» – іміджевий телепроект МО про краще, що є в українській армії. Випуск про Савченко спростовував думку, що «війна – не жіноча справа». Однак, вийшовши на екрани у 2011 році, особливої суспільної реакції на неординарну жінку в українському війську не викликав.
Восени 2015 року вийшла автобіографічна книга «Сильне ім’я Надія», написана Надією в російській в’язниці, але її розгляд в даній темі я вважаю недоцільним. По-перше, вона вийшла аж наприкінці 2015 року, коли популярність Савченко вже була на піку і загальне ставлення до неї уже склалось. А по-друге, за обсягом (328 сторінок) вона належить до тих книжок, які купують і ставлять на полицю. На мій погляд, книга «Сильне ім’я Надія» не мала впливу на суспільну думку.
Однак великого розповсюдження набув фрагмент книги, присвячений службі в Іраку (оприлюднений, мабуть, в рекламних цілях). Він розійшовся по Фейсбуку, був опублікований на сайті «Історичної правди», було записано аудіоверсію. Савченко тут сприймається позитивно. Вона знову трохи бунтівна, йде проти течії, розповідаючи про фінансові оборудки керівників українських миротворців. Вона знову наголошує на перевагах жінки над чоловіками (згадуючи той самий вибух), розповідає про фізичні навантаження, які витримувала. Що важливо, одна з тем, на якій Савченко фокусується – становище жінок-американок в американському миротворчому підрозділі, зокрема сержантки, якій підкоряються чоловіки. Вона захоплюється рівноправністю жінок і чоловіків у американській армії і підкреслює рівність перед виконанням службових обов’язків. Здається, Савченко не проти повернутись на війну, щось її туди знову тягне і тюремні ґрати, втома від поневолення не перешкоджають їй мріяти (це моє суб’єктивне читацьке враження). А в наступній цитаті ми бачимо вдоволення, смішок (і заодно виловлюємо амазонські прояви):«Потім наші хлопці побачили, як ця ж дівчина сержант “качає” в упорі лежачи здоровенного амбала, бійця американської армії, за якийсь зальот, а він слухняно виконує накази “баби”! Наші ще довго плювалися! :) »
Останнє винесемо окремим рядком, бо в цьому ставлення українських чоловіків до вивищення жінки над чоловіками у воєнних умовах: «Наші ще довго плювалися! :) »
Перейдемо до наступного етапу. Коли розгорається війна на Донбасі, Савченко бере відпустки, щоб їздити в зону бойових дій і допомагати тип підрозділам, які беруть реальну участь у боях. Під час порятунку поранених потрапляє в російський полон. І тут починаються метаморфози. Ні, не з Савченко, а з суспільством в його ставленні до амазонства.
Образ Савченко заганяється у два традиційні для українців архетипи: возвеличення (героїзації) жертви і образ добропорядної українки. Для цього ставляться акценти, що це полонена жінка в руках диктатора, що до неї не пускають посла/адвоката/журналістів, що вона голодує і може померти (жертва) і акценти на її молодості, дівочій красі (знайдено гарні фото), і тому, що вона ще не встигла народити діточок. А ще ж любить свою землю і згодна терпіти й померти на її благо. Зазвучала фраза «українська амазонка» – але ж наскільки різниться значення виразу «українська амазонка» від того, ким були (і є) справжні амазонки! Надію Савченко зробили слабкою і беззахисною перед сильним ворогом, який хоче утяти її світле майбутнє, комфортною для сприйняття українським інформспоживачем. Для мобілізації підтримки це було правильне рішення, і зараз навіть важко сказати, з допомогою ЗМІ чи без стався цей розворот у масовій свідомості. Хоча сама Савченко в риториці і силі голосу не змінилась! А тепер настав час відкрити книгу «Живи, Надіє!»
Збірка віршів-присвят Надії Савченко «Живи, Надіє!» побачила світ у лютому 2015 року за організаційної підтримки мукачівського благодійного фонду «Віта Дольче» і волонтерський кошт. Вірші збирались в інтернеті. Книга вийшла без присвоєння видавничих кодів і не була надіслана в головні бібліотеки країни. Тираж розподілили між Надією Савченко і авторами віршів, також отримати примірники можна було, внісши пожертви. Відбулося ряд презентацій, зокрема і в нашому Літературному клубі «Київ ПОЕТажний», що базується в бібліотеці ім. О.Шварцмана (сподіваюсь, в бібліотеці є друкований примірник). Збірка також доступна в електронній версії на сайті фонду «Віта Дольче». У мене є побоювання, що в час розчарування Надією Савченко електронну версію книги можуть видалити з сайту, і вона зникне безслідно. Хоча «Живи, Надіє!» становить інтерес не стільки в розрізі літератури, скільки в розрізі соціології, буде шкода її втратити.
Очільник благодійного фонду «Віта Дольче» Степан Жук, який видав книгу «Живи, Надіє!», розповідав на презентації, що головною метою книги був збір і фіксація творів в реальному часі, а не створення високохудожнього збірника поезії. Тим він для нас ще цікавіший.

Відкриває збірку вірш «Візьми!» Валентини Попелюшки (співзасновника БФ «Віта Дольче» і, треба думати, головної його поетки) такими словами:
Ув’язнена невинно, 
Кати багнюку місять… 
Візьми, свята дитино, 
Життя мого хоч місяць.
У першій же строфі вірша ми бачимо високу концентрацію символів, що насичують культ жертви: «ув’язнена невинно», «свята», «дитина», «кати у багнюці», бажання авторки поділитися часткою свого життя (хоча б місяцем) з героїнею, аби врятувати його. Але одного місяця для повноцінного життя жертві мало, тож далі у вірші говориться: «Візьми, не посоромся / … по крихітці зі світу, / що молиться за тебе».
Після прочитання попередніх абзаців, де йдеться про амазонство Савченко, цей вірш викликає у нас жорсткий дисонанс. Кричуща невідповідність образу реальної Савченко і образу, витвореного у вірші, спричиняє легкий смішок.
Хоч даний твір поставлений перед іншими віршами (навіть перед списком авторів) завдяки статусу поетки, насправді він є дзеркалом усієї збірки. І зараз ми по пунктах це розберемо.
Про те, що українцям притаманне шанування жертв, а не героїв, говориться давно. Але щоб про сильну жінку писати як про слабку, щоб борчиню показувати вже розіп’ятою, щоб адаптувати образ героя до більш симпатичного образу жертви… не розумію. Абсолютна більшість авторів пишуть про Савченко як про жертву. А деякі, здається, навіть смакують її жертовність.
Тетяна Шугар-Благодарна з Черкащини бачить образ Надії Савченко так:
І твоє тіло на хресті, 
Розп’яла душу хижа зграя, 
Спасителі уже не ті…
Або вірш Василя Ковтуна «Земний хрест» – ще один приклад, де героїня «несе одвічного хреста»:
Коли до сліз 
роздерті босі ноги, 
а з рваних жил 
стікає в землю кров, 
коли на плаху
 сліпі ведуть дороги, 
Ти хресну путь 
сприймаєш як покров.
і весь вірш в такому ж дусі.
По-перше, фантазія авторів щодо жертовного шляху героїні дещо випереджає реальні події. А по-друге, порівняння Надії із Христом (!) автоматично означає і її святість, невинність (першу згадку про невинну, святу дитину ми бачили у програмному вірші Валентини Попелюшки).
У збірці неодноразово різні автори називають Надію янголом або якось подібно. От Любов Бенедишин пише:
Ґрати – в театрі абсурду. 
Оплески від Сатани. 
Жінко, що має крила, 
бранко сліпої війни…
Хотілось, мабуть, щоб це були крила бойової машини… але ні. У вірші ще одна варіація «святої дитини». Надія Савченко порівнюється з ув’язненим янголом, якому аплодує Сатана.
Або ось. Надія Бойко зі Львова пише:
Ти – Ангел наш, любов і вічна віра, 
Надіє наша, дана нам з Небес!
Де янголи – там і молитви. Зазвичай до молитов у нас позитивне ставлення, молитва – це мобілізація вищих сил. Але не забуваймо, що молитва – це ще й спосіб самоусунення від дій, очікування допомоги зі сторони, перекладання відповідальності (сюди ж і все, що «з небес дано»), засвідчення своєї слабкості і пасивності. До слова, амазонки давнини теж молились, але молились вони Аресу і Артеміді – богам-воїнам. Тож молитва амазонки навряд чи має щось спільне з християнською молитвою.
У збірці молитов дуже багато. Інна Шумовецька з Одеси написала цілу молитву акровіршем. Зокрема в ній є такі слова:
Болить душа, і плаче Україна… 
О Боже милий, Надю збережи!
… Долине туги України відгоміння, 
І трави росами умиються, слізьми…
Насправді у творі Шумовецької не говориться про можливу смерть Надії Савченко, а наприкінці вірша її навіть названо «патріотичним сонцем», але при прочитанні складається враження, що авторка дала фальстарт (її молитва перейшла у плач).
Частиною образу української жінки є її сімейність. Вона повинна бути або берегинею власної сім’ї, або слухняною дочкою у батьківському домі. Для матерів характерно брати під своє крило чужих дітей, що потребують допомоги. Лідія Яр з Черкащини пише:
Ти далеко, та я – з тобою, 
Захищаю тебе від лиха. 
Маю я найсильнішу зброю: 
Материнську молитву тиху.
Українські авторки віршів мріють також про божественне визволення Надії Савченко. Ось фрагмент молитви Іськової Олени з Хмельниччини:
Спаси, врятуй голубку, Боже, 
Із хижих кігтів сатани. 
… Пошли Їй ангелів в підмогу, 
Дай крила, хай шугне увись.
Щось подібне висловлене і в молитві Людмили Удовенко з Київщини:
Благаєм Бога кожної хвилини, 
Нехай тебе залишать біль і туга, 
Повернешся у рідну Україну, 
В твоїм житті настане світла смуга!!!
Навряд чи авторка мала на увазі злітну смугу, якої було б доречніше бажати героїні твору – льотчиці. І навряд чи передбачала той злет, який чекав на Савченко після повернення в Україну. Відчуття таке, наче твір написаний для галочки (чи для публікації у збірці), що свідчить про участь у масовці. Щоб не образити конкретно цю авторку, скажу, що багато віршів у книзі створюють таке враження.
Леся Шмигельська з Івано-Франківщини знаходить додаткову силу не на небесах, а у пращурів:
Серед куль навісних і ворожої мли – не сама, 
Сотні доль у тобі, що вимолюють Матір правічну.
Зверненням до коріння цей твір вибивається з ряду інших молитов, адже йдеться про активацію сили, яка в людині від народження. Крім того, головним джерелом сили постає правічна Матір, жінка. Однак, після короткого язичницького відступу, вже в наступній строфі читаємо: «Бо мільйонами уст молитовно устелена стежка, по якій ти ідеш», і вже бачимо християнську молитву мільйонів співгромадян.
Поряд з молитвою з’являються і традиційні обереги, що корінням сягають язичництва. У Марії Балицької з Тернополя, наприклад, від побаченої української вишиванки навіть ворог стих:
Зняла Марія з себе вишиванку 
Й віддала її до рук міцних 
З серцем пташки – смілій полонянці… 
Ворог від побаченого стих.
Як пасує Наді вишиванка – 
Дивні ружі проросли із дум 
Й заквітчали терпеливу бранку, 
Що в очах сховала болю сум…
Тут бачимо не силу амазонки, а силу оберега, бо тільки він один може захистити пташку-полонянку.
Треба додати, що Марія Балицька справді подарувала (передала через священника) Надії Савченко власну вишиванку, у якій понад 40 разів пройшла хресну дорогу у Страдчі, в Острові і в Зарваниці, їздила у ній десятки разів до Почаєва і на Джерело Святої Анни – про це нас сповіщають безпосередньо перед подачею вірша. Будемо вірити, що саме ця сорочка вберегла нам Надію Савченко і повернула в Україну живою і повною сил.
На цьому з молитвами закінчимо. Підсумовуючи вірші-молитви, скажу, що в них багато пафосу і наїву, вони сльозливі, і, будучи породженням християнства, не знають жінку-воїна, а лише жінку-жертву. Також вірші з елементами молитов більше притаманні жінкам, хоча і в авторів-чоловіків вони є.
Читачу моєї рецензії може здатись, що я кепкую над християнською молитвою і українськими традиційними оберегами. Насправді ні. Я просто хочу показати, що автори віршів бачили в Надії Савченко те, що вони хотіли бачити, трансформувавши її образ під свої емоційні запити.
Наступним блоком хотілось би розглянути образ добропорядної українки. Сюди входить зовнішність і належність до сім’ї (патріархальної).
У збірці Надія Савченко – дівчина-красуня. В житті вона теж красуня – по-своєму, ми всі бачили її по телевізору – обличчя, тілобудову.  Більшість авторів не зосереджуються на зовнішності або говорять про красу стримано. Та ось Патара Бачія з Тернопільщини пише про Надію: «Тендітна, наче польова волошка…» А в іншому вірші у неї ж: «У полон красуню узяли ординці…»
Світлана Макарівська з Києва натякає на шлюбний вік у вірші «Горлиця»:
Їй би бігати на побачення, 
симпатичній і молодій… 
Довелося ж непередбачено 
вирушати дівчині в бій.  
Тетяна Іванчук з Києва нагадує про материнство:
Тобі треба донечко, жити і жити! 
Синочків-орлів маєш ще народити. 
Красунечок-доньок на радість усім, 
Щоб повнився щастям вкраїнський твій дім.
І закінчує вірш словами:
Доки в дітей наших є така мати – 
Ніякому ворогу їх не здолати.
У цьому вірші скупчено одразу кілька симптомів, деякі ми розглянемо пізніше. А зараз звернемо увагу, що красунь-донечок (таки красунь!) треба народити не просто, а на радість усім. Отже, ця фраза натякає на якусь велику родину, більшу, ніж сім’я. Наступний рядок вірша лиш підтверджує цей здогад: повнитись щастям має не просто її дім, а вкраїнський її дім. Тут має місце символічне приєднання до Савченко, до її долі, яке ми детально розглянемо нижче. Але в даний момент нам важливо побачити, що Надію Савченко роблять берегинею (!) великого українського дому.
Амазонство, до речі, не заперечує сімейності. Якщо звернутись до образу амазонок давнини, то вони теж народжували і виховували дітей. Військо амазонок складалось переважно з молодих жінок, дівчат, які ще не мали дітей. Як тільки жінка вагітніла, вона припиняла військову діяльність і могла повернутись до неї лише тоді, коли її діти ставали дорослими. На період виховання дітей амазонки ставали звичайними турботливими матерями. Але згадаймо, Надія Савченко повідомила, що не хоче створювати сім’ю, вона збирається і далі амазонити. Та й взагалі не проти загинути в бою воєнному чи іншій боротьбі (як то смерть у полоні), аби на благо Батьківщині. Тут слід зауважити, що у давніх амазонок теж пріоритетною була смерть на полі битви, вони за це отримували якісь привілеї у загробному житті…
У багатьох віршах книги є образ сплоченої громади, символічне поріднення з Савченко або залучення її у власну сім’ю. Вище ми вже бачили, як матері оголошують Надію дочкою, створюють образ берегині українського дому, але способи поріднення розмаїті. Пропоную ще кілька.
Рядки Зоряни Мовчан зі Львова нагадують, що Надійку підтримує уся Україна:
Голубко миру, гордосте Вкраїни, 
Ти – не сама, Надійко, не сама!
Олена Іськова з Хмельниччини вкладає в Савченко всю совість і душу народу:
У них не дівчина в полоні, 
А наша совість і душа…
«Дівчина в полоні» відсилає нас до хрестоматійного образу «полонянки», не плутати з «полоненою». А ще авторка віддала у полон совість і душу, відірвавши їх від себе.
У Олександра Бригаса з Португалії весь народ причетний до вирощення Надії:
Не здолати повік Надію, 
Ту, що вільний зростив Народ!
Аякже! Всім народом ростили!
Тетяна Череп-Пероганич з Києва називає Надію Савченко – Україною.
Змарніла, схудла, але скільки сили, 
Незламності та віри в тебе є! 
Ти – УКРАЇНА! Хай би як не били
І не терзали все єство твоє.
З одного боку в цьому вірші експлуатується усталений образ розтерзаної і окраденої. А з іншого – Україна тут постає збірним жіночим образом, а отже авторка ніби ототожнює Савченко з українським жіноцтвом. Звідси випливає, що Україна багата сміливими, стійкими жінками, що стають жертвами у повсякденному житті так само, як Надії Савченко не пощастило потрапити в чужинські кайдани.
Деякі автори перекладають порятунок України на плечі Надії Савченко. Наприклад, Галина Жубіль зі Львівщини пише:
На твоїх, Надійко, плечах – 
Усенька Україна.
Тому Надії треба все витримати заради України. В моїй читацькій уяві Надія Савченко постає таким собі закльованим богатирем, у путах, але ще може тягнути. Цей твір також рясніє молитовною риторикою. Тут відбувається перекладання відповідальності за майбутнє з народу на плечі героїні.
Поетичніше тему сильного плеча представив Іван Гентош зі Львова у вірші «Плече Надії»:
Хвилини злітають й сідають 
Тобі на плече, 
Тендітне й міцне, 
Бо підпирає Вітчизну.
Насправді вірш талановитий і іронії не заслуговує. Хоч в першій строфі мовиться про Надіїне плече, але по прочитанню здається, що сам твір є надійним плечем адресатці. Попри те, що в творі теж звучать елементи молитви, він емоційно врівноважений, позитивний, щиро визнає за героїнею безстрашність («Ти – воїн, готова / Загинути ув атаці») та значущість («Останній блок-пост, / Наш термінал – Надіє…»). І це від автора-чоловіка!
А ось рядки з вірша Світлани Костюк з Волині:
так треба аби хто спинив війну 
безглузду дику і таку жорстоку…
Вочевидь, авторка сподівається, що така суспільна ноша буде під силу Надії Савченко. Вона й підбадьорює героїню:
у тому пеклі в ланцюгах зневір 
коли тремтить уже клітинка кожна
ти вір Надіє чуєш просто вір 
що ти всесильна і непереможна…
Цікаво, що відповіді, як спинити війну, Світлана Костюк не дає і продовжує вірш в стилі «згинуть наші вороженьки, як роса на сонці».
Сильне плече, яке підтримує Україну – це не стільки про амазонство, скільки про величину жертви. Символічне поріднення з Надією Савченко теж мало стосується теми амазонства, але воно допоможе нам зрозуміти, що станеться з образом полонянки, коли вона повернеться в Україну.
До речі, про полонянку. Українські автори схильні експлуатувати образність, яка їм вбилася на підкірку з народної творчості. Використовується дуже багато шаблонів з пісень і казок. Є твори, що сягають давнішого українського епосу.
Наприклад, Надія Савченко переноситься в давні казки, де дракон чи змій викрадали і їли найгарніших дівчат, або й взагалі отримували їх у якості данини. Такі казки передбачають прихід дужого героя-хлопця, богатиря, який здолає змія і визволить дівчину чи позбавить свою землю від необхідності сплачувати данину найгарнішими дівчатами. Ні про яке амазонство в цій темі ітись не може. Ми це бачимо у творі Людмили Лєгостаєвої з Дніпра:
Двоголові орли й хижі заслані змії 
Вносять безлад в наш спокій і в наше життя, 
Хочуть крові невинної діви Надії, 
Полонивши її, як і інших дівчат.
Казки про зміїв і полонянок є версіями одного світобачення, спільної казки, ці казки переплетені між собою і на згадку про якийсь взятий з них сюжет відгукуються спільно. Наприклад, дівчину не завжди викрадають (безумовний образ жертви), вона часто постає безправною річчю – заручницею домовленостей громади і змія, до того ж дівчина не може образитись на громаду, зачаїти злість, протестувати – навпаки! Вона безмовно підкоряється, бо ж принісши себе в жертву, пролонгує безпечне життя громади. Самі ж співгромадяни виступають такими, що заради власного миру добровільно віддають ворогові найкращих (!) до того ж невинних (образ дівчини передбачає її цноту) своїх дівчат. Навіть якщо в творі автором жодного слова про це не сказано, ці сюжети незримо присутні. Вірш закінчується оптимістичним «Покотяться голови хижих орлів», але хто саме їх покотить, залишається незрозумілим.
Наступний блок статті буде орнітологічний. У збірці Надія Савченко порівняна, мабуть, з усіма символічними птахами України. Відчасти це пов’язано з тим, що вона – льотчиця. Крім пташиних образів, також розвинута тема крил (пташиних, літакових, включно з янгольськими). Займемося птахами.
У Зоряни Мовчан зі Львова Надія Савченко постає «голубкою миру», в Оксани Максимишин-Корабель з Португалії з’являється «ластівка з підбитим крилом», яка летить над Україною, а Україна горить і ластівка недо…летить (!). Світлана Макарівська з Києва вигукує: «Ми тебе чекаємо, горлице!» Оксана Маковець зі США пише: «Вкраїнська чаєчко із крилами орла!», у неї ж, але не лише в неї з’являється Фенікс-птаха.
Усі перераховані птахи є мирними птахами, потенційними жертвами, а в даному контексті – вони і є жертвами. Фенікс, що згорає і відроджується – натяк на те, що Савченко мученицьки помре, але вдячні співгромадяни відродять її у національній пам’яті.
Дуже часто зустрічається образ клітки. Олена Мережко з Дніпропетровська пише:
Кто может больше полюбить свободу, 
Чем птица, что летала в небесах, 
И сопричастна к таинству восхода, 
Тот ежедневно побеждает страх.
 Такая птица, запертая в клетке, 
Еду не примет, песен ей не петь, 
Не будет при царе марионеткой, 
Такая птица легче примет смерть.
Є твори, в яких автори інтуїтивно вловлюють образ Савченко-амазонки, але не можуть повносило його вивести.
У Галини Виноградської зі Львова знаходимо:
І хай сичать всі круки двоголові – 
не заклювати соколівну їм! 
Надію нашу, янгола любові 
жде Україна, мати, рідний дім.
Соколівна – це вже не голубка і не чаєчка, вона може і з круками позмагатись. Слово «соколівна» має красиве, піднесене, горде звучання. Це птаха вільна і висока, асоціюється із широким степом. У фемінітиві вона «знезаражена» від хижацьких асоціацій, хоча ми знаємо, що вона з роду хижаків. Прекрасно! Але в наступних рядках ми бачимо, що соколівну «жде Україна, мати, рідний дім». Начебто нічого поганого чи нелогічного немає, але рідний дім тут – патріархальний, це закрите середовище. В «рідному домі» жінка може влаштовувати хоч матріархат, але не за його межами. Тобто маємо соколівну у патріархальній клітці.
Прояви амазонства бачимо у вірші Лідії Новікової з Києва «Сталева пташка»:
Крики і стогін, 
Стукіт металу, 
Пташку сталеву 
Нелюди вкрали. 
Щоб не набрала 
Вона висоти, 
В клітку заперли 
Москальські кати.
Цей вірш, слід відзначити, із числа талановитих. Як бачимо, крила уже сталеві. І хоча пташку тут теж вкрали і посадили в клітку, але зробили це не для того, щоб побавитись із слабенькою беззахисною істотою, а для того – щоб не дати їй набрати висоти. Тут маємо мотив змагальності і страху ворогів-чоловіків саме перед воїном-жінкою – сталевою пташкою. Авторка не має жодного сумніву, що пташка вилетить на волю.
Цікавим для нас є твір Петра Вашика (отаман УВК США та Канади генерал-хорунжий). Вірш  «Крилонька Надії» є одним з небагатьох справді талановитих творів у збірці, хоча й написаний у народній манері, пісенно, з великою кількістю зменшувальних форм. Однак в ньому проявляється амазонство.
Підросла лебідка, та зачула клекіт, 
І злетіла в небо до зірок далеких, 
– Донечко Надіє, ти моя любове, 
Чи ж тобі не милі котики вербові?
 –… Котики вербові і стежки хрещаті 
Я, матусю, в небі буду захищати.
Розмова ведеться між матір’ю і донькою: матір намагається втримати доньку-лебідку біля себе, в сім’ї, на землі. Але донька демонструє амазонські риси характеру: вона хоче вирватись з-під опіки, хоче висоти і лету, хоче «захищати» красу і добробут своєї оселі з неба, перебираючи на себе якості ширококрилих птахів-хижаків. Тут лебідку також захоплюють в полон «коршуни прокляті», однак не відчувається її слабкості перед хижаками, чим даний вірш випадає з ряду інших творів, де Надія Савченко постає в образі мирної птахи.
Деякі відголоски амазонства ми вже відмітили. Тепер займемося амазонством впритул.
Питанням місця жінки в історії України задається Оксана Дяків з Тернопільщини:
Тендітність, фемінізм і гендер 
На шальках різних чи єдиних? 
Чи виграла жіночність тендер 
В горнилі історичної гордині?..
Запитує Оксана Дяків у вірші з промовистою назвою «Берегиня». Далі іде перелік визначних жінок-українок, включно з Ліною Костенко, з яких до умовних амазонок можна віднести хіба княгиню Ольгу і Олену Телігу. Авторка не відчуває різниці між воїтельками і берегинями, тоді як берегиня – це домашній, сімейних образ. Саму ж Надію Савченко авторка порівнює з Афіною Палладою – грецькою богинею війни. Навряд чи Оксана Дяків брала це до уваги, але на грецькому Олімпі є двоє богів, що опікуються війною: Арес і Афіна. Арес – бог-чоловік, буйний вояка, який у війні знаходить драйв, емоційне задоволення, веде війну заради війни. Саме Аресові поклонялися наші скіфи, Арес вважається батьком амазонок, а чимало історично-просунутих українських патріотів шанують його і сьогодні (згадаймо «Меч Арея»). Афіна ж на противагу Аресу схильна торгуватися і домовлятися, знаходити компроміси, але з позиції сили (пізніше ми побачимо це в діях Савченко). Мабуть, невипадково греки віддали ці «воєнні» якості богині-жінці. Але повернімось до вірша: на завершення авторка дає гендерно-правильний заклик:
Багато героїнь зростила 
Вкраїнська земленька велична. 
А чоловіча слава й сила 
Нехай із ними будуть вічно!
Не може не зацікавити нас вірш Александра Бившева з Росії. Напередодні Александр Бившев, вчитель і поет, за вірш на підтримку України був засуджений до виправних робіт із забороною викладати. Оскільки автор сам став жертвою російсько-української війни, його вірш розміщений другим у збірці. Аби відтінити добро і зло, автор гіперболізує одну і другу сторону.
В плен брала тебя чуть ли не рота. 
(Трусы действуют исподтишка). 
Твою волю сломить им охота, 
Но тонка у пигмеев кишка.
Здається, чоловіки готові визнавати, підносити і міфологізувати амазонський героїзм жінки, але тоді, коли сама жінка вже зломлена, не загрожує їм і не створює конкуренцію. Александр Бившев підносить Надію Савченко над воїнами-чоловіками:
Вот кто воин – учитесь, мужчины, 
Асы битв, ратных дел мастера!
(як бачимо, тут героїзм Савченко неадекватно перебільшений),
порівнює її із Жанною д’Арк і Валентиною Терешковою (явно не на користь останньої, хоча політ у космос – це безперечний подвиг)
Словно ты из металла такого, 
Что не знает износа в борьбе. 
Знаменитая В. Терешкова 
Не годится в подмётки тебе.
У збірці Савченко часто порівнюють з янголом. Та якщо порівняння з янголом ослаблюють героїню, то для її підтримки автори вдаються до протилежних образів. Наприклад, Тетяна Лучанинова з Путивля пише:
Ти – небо, ти – вітер, ти – біс у спідниці, 
Ти – гордість країни і смерть ворогів…
Небо і вітер – символи волі, а якщо до них додається біс у спідниці – це дуже по-амазонськи. Мені здалося, що Тетяна Лучанинова сама трохи амазонка з тим дивним драйвом у крові.
Іноді у віршах ідеться начебто про одне й те саме, і лиш інтонації видають амазонку чи жертву.
Наприклад, у виконанні Зоряни Мовчан зі Львова  Савченко більше схожа на амазонку:
А москалів лякають твої кроки: 
З-за ґрат все споглядають крадькома. 
А ти їм – непокірності уроки, 
Хоч голодом знесилена сама.
І більше схожа на жертву в Наталі Хаммоуди з Тунісу:
Захотіли зламати, а вона і не гнеться, 
Тільки Бог один знає, що за сила у ній. 
Посадили за ґрати, а вона не здається, 
Бо присягу давала Україні своїй.
Збірка містить чотири вірші Дмитра Бикова, відомого російського опозиційного поета. Вони гострі, міткі, талановиті, але написані з точки зору російського опозиціонера, якого цікавлять внутрішні справи його країни, а Савченко – лише аргумент його доводів. Однак Биков в силу своєї освіти, начитаності, гуманітарного розвитку ясніше за українських авторів бачить амазонство Надії Савченко і визнає його, не ухиляючись.
ТВ визжит, как бешеный койот,
в сетях дрожат раздвоенные жала – 
она одна себя не предает 
и голодовку держит как держала.
Вірш Любові Сердунич з Хмельниччини один з небагатьох, які «бачать» амазонство Надії і визнають за нею можливу переможницю війни. Не просто Україну-переможницю, а Савченко-переможницю. І це приємно вражає.
Ще шаленіє, навісніє Путлер, 
Бо українська Жанна д’Арк – мов сталь. 
Та скоро тій імперії – капутень, 
Твій дух свободи вже у ній вита.
Наталя Крісман відзначає безстрашшя героїні перед смертю і безстрашшя вийти один на один з ворогом.
Над прірвою крутою стоячи, 
Як хижа смерть у вічі зазирає – 
Недолі виклик завжди Ти кидаєш, 
Коли й весь світ впокорено мовчить…
Валентина Попелюшка з Мукачева надає значення моральному приниженню, яке чоловік може зазнавати від жінки:
Гадав, залякає дівчисько. 
То – гідні диктатора вчинки. 
Та впав жалюгідно і низько, 
Осміяний силою Жінки.
А от як Віра Кухарук з Хмельниччини підбадьорює Надію Савченко:
Жени геть думи, що тебе гнітили,
 Ми переможемо! Не бійсь того сича! 
Живи, Надіє! Накопичуй сили, 
Бо як в руках триматимеш меча?
У збірці ще є багато різних «не стала на коліна», «не скорилась» і подібного, за яким формально можна розглядати амазонство, але, на мою думку, це банальне трафаретне письмо, за яким жодного амазонства не стоїть.
Слід відзначити, що деякі автори вже увічнили Савченко, дали забронзовіти. Зокрема Оксана Маковецька пише:
Ти – символ живий боротьби за Вкраїну. 
Готова віддати життя до краплини!
Хочеться іронічно зауважити: добре, що не мертвий.
А Нестор Мартинець з Івано-Франківщини додає:
Подвиг твій залишиться в віках.
Завершити цитування з книги хотілось би чимось приємним. Тож пропоную вірш Льва Кокшарова з Харкова – один з найпозитивніших віршів у збірці:
Отросла, поди, твоя прическа. 
Жаль, конечно. «Ежик» был хорош. 
Ничего. Ты погоди немножко. 
Скоро к парикмахеру пойдешь. 
Ты держись там. Потерпи недолго. 
Всем чуть-чуть не до тебя пока: 
То война, то отпуск, то прополка. 
То жара. То дождь. То облака.
Час підвести підсумки. «Живи, Надіє!» загалом є збіркою графоманських творів, щільно укомплектованих пафосом, штампами, банальностями. Дозволю собі сказати, що й нещирістю. Абсолютна більшість віршів написана в середніх числах лютого 2015 року (під кожним вказані дати), коли було оголошено прийом віршів до збірки. Тобто абсолютна більшість авторів написали свої вірші «під шумок». Це дуже прикро. Мені стає соромно за поетичну спільноту (яка називає себе «поетичною сотнею») через це пристосуванство. Упорядники усунулися від редактури творів, тому знаходимо такі перли, як «орел зі сходу – хижий, мов пантера» (Іван Кушнір) або «Під небом блакитним, де яснії зорі…» (Оксана Маковець).
Однак я не кажу, що вся збірка графоманська. Є справді вартісні твори, написані талановитими авторами, чиї поезії заслуговують уваги читача – як то Дмитро Биков, Валентина Попелюшка,Петро Вашик, Лідія Новікова, Микола Стасюк, Лев Кокшаров, Іван Гентош.
Що цікаво: здається, мало хто з авторів знає, що в реальних бойових діях Надія Савченко брала участь без літака і навіть без вертольота. Ні в Іраку, ні на Донбасі вона не літала. Це свідчення поверхневих знань про персону, якій один за одним присвячуються вірші, знімання вершків з того образу, який створили телевізійні ЗМІ у своїх коротких за хронометражем новинних сюжетах. Звідси й росте чимало  посилань до крил, польоту і подібного. Мало того, в тих випадках, де використовується образ Савченко-льотчиці, вона постає пілотом літака. Здається, більшість не здогадується, що на розтиражованому фото Савченко в бойовій літальній машині – зовсім не літак. На фото Надія Савченко сидить у нижній кабіні вертольота, де знаходиться «робоче» місце штурмана-наводчика (а вона і є штурман-наводчик). Тоді як місце пілота – у верхній кабіні.
Намагаючись говорити про Надію Савченко – автори говорять перш за все про самих себе. Книга «Живи, Надіє!» пояснює ті метаморфози в суспільній думці про Надію Савченко на різних стадіях.
Українці здебільшого не сприймають і не розуміють амазонства, а «чистого» амазонства й поготів. Мало того, поняття «амазонство» розуміють у потворному вигляді, виводячи амазонок із самостійних гравців і віддаючи в підпорядкування чоловікам, вбачаючи жіночий героїзм у жертовності. За той час, що ув’язнена Савченко була на екранах ТВ, неї захоплювались, їй аплодували, але так і не розгледіли в ній амазонку, обкраюючи її реальний образ по власних штампованих лекалах.
Природно, що до взяття у полон Савченко не помітили, після фільму вона не стала зіркою екранів, хоча її образ був щонайменше вартим уваги. Під час полону ми спостерігаємо патріотичну істерію з приводу Савченко, яка часом конденсується у вірші. А після визволення наростає істерія зовсім іншого характеру, Савченко починають ненавидіти. І ось чому.
Виявляється, Савченко – зовсім не така, якою її вимріяли мільйони українців (не без допомоги ЗМІ, зрозуміло). Вона не вписується ні в архетипний образ жертви (до того ж вона більше не є полонянкою), ні в образ добропорядної українки (ЗМІ підливають олії вдячному читачу, обговорюючи, скільки вона курить і як вона бухала в літаку по дорозі в Київ, відверто маніпулюючи скандальними заголовками, вона не соромлячись матюкається). Її поведінка ламає всі шаблони. І настає розчарування.
У розборі текстів збірки ми говорили про символічне поріднення авторів творів із Надією Савченко, прийняття її в сім’ю. Тепер же, коли її поведінка не відповідає суспільно-прийнятним нормам, її сприймають як «неслухняне дитя», яке треба виховувати різочкою; нею «по-батьківськи» розчаровуються, намагаються вигнати з сім’ї (щоб не ганьбила перед сусідами) чи й зжити зі світу («я тебя породил – я тебя и убью»).  Це один момент.
Емоційне долучення до визволення Савченко – читання молитов, надсилання оберегів і листів, написання віршів і навіть уважне втикання в телевізор тепер працює в інший бік. Люди, що відчувають себе у такий спосіб причетними до визволення Надії, вважають, що Савченко зобов’язана їм своєю свободою, а отже – просто зовбов’яна. Відповідати їхнім особистим уявленням про правильну поведінку в політиці, зчитувати їхні думки і закладати в законопроекти, говорити з ворогом так, як говорив би кожен (яких насправді мільйони). Це другий момент.
Чоловіки панічно бояться справжніх амазонок – живих і мертвих (генетична пам’ять? :))) Це помітно навіть в ставленні до феміністок (лайт-версія амазонства). Щойно з’являється амазонка – вона муляє чоловічій спільноті так само, як В’ятровичу муляла вулиця Марини Раскової (льотчиці, ідейниці і засновниці жіночих бомбардувальних авіаційних полків під час Другої світової (один з цих полків деякий час базувався в аеропорті Жуляни), ах да! членкині НКВС). В Іраку українським миротворцям муляла американська сержантка – «Наші плювалися! :)»  Звісно, прямо сформулювати свої інстинкти не вистачає сміливості, тож амазонку намагаються нейтралізувати, звинувачуючи в чому завгодно: державній зраді, неправильній політичній позиції, приналежності не до тої партії чи організації. Або й свіжоперекрученою маячнею. Вишенькою на торті я вважаю ось це відео – звернення колись адекватного чоловіка, який не побоявся виставитись «клінічним дебілом» і виплюснув всю свою ненависть до амазонок, висловившись, по суті, від імені чоловіків – назвемо його“Надюха! Застрелись!” (зміст послання не коментую :). Це третій момент.
Амазонства бояться не лише чоловіки, але й жінки, бо воно підриває їхнє звичне комфортне сімейне життя, патріархальний розподіл обов’язків і ресурсне забезпечення, вимоги до моногамності і чистоти стосунків. Жінка хоче бути берегинею, тобто господаркою над чоловіком і сім’єю. По секрету: домінування жінки в патріархальній сім’ї – це теж вияв амазонства (згадаймо поскіфлених амазонок-савроматок, які, побравшись з чоловіками-скіфами, започаткували рівноправні шлюби). Тим не менше, патріархальні жінки намагаються вижити амазонок зі свого середовища. Приклади такої поведінки можна знайти у книзі С. Алєксієвич «У войны неженское лицо», коли подвиг «амазонки» спершу вітається (поки в цьому є необхідність), а згодом, по закінченню війни ці жінки несправедливо засуджуються громадою, а сама жінка вважається «брудною» і виганяється. Це четвертий момент. А соціологи, думаю, наведуть їх ще чимало.
Висновок цієї великої чи то рецензії, чи то статті (хай буде просто публікації) такий: Українці не навчились ідентифікувати амазонство ні в собі, ні в інших, не розуміють його і не сприймають, підсвідомо (генетично?) бояться. Тому стільки незрозумілих рухів відбувається навколо Надії Савченко. Але ж проблема – в суспільстві. А з Савченко – все норм! :)


http://ozdorov.info/vita/book/nadija.html#/4/
від видавця, - ► http://book.ozdorov.info/2016/02/blog-post.html

Два роки тому волонтерською видавничою групою СЕРЦЕ ПАТРІОТА, всього за чотири доби було зібрано понад півтори сотні віршів від 70 авторів з усього світу, зредаговано, змакетовано та видано у папері із твердою палітуркою у книзі в підтримку Надії Савченко, яка своїм сімдесятим днем голодувала вразила світ своєю стійкістю і ВІРОЮ.
Всього створено таких книг шість. Одна із яких знаходиться у національному музеї Німеччини.
В Україні не знайшлося жодної зацікавленої особи, аби підтримати це видання, в тому числі і Ю.Тимошенко та її пратія, яка так "бідкається" за свого однопартійця...

Зацікавлені ж можуть переглянути цю унікальну книгу у 3D варіанті  за посиланням, поданим нижче: ►►► http://ozdorov.info/vita/book/nadija.html#/4/ ◄◄◄

Ще і ще раз переконуюся, що найбільшим ворогом України є БАЙДУЖІСТЬ більшості, яка черговий раз мовчазно спостерігатиме як на жертовному вівтарі за її свободу і майбутнє згоратимуть її кращі сини і доньки...

======================================================

P.S.  Щоб не відчувати себе обманутим, варто ознайомитися із обговоренням, яке жваво проводилося на сторінці FB автора цього дослідження – п. Антоніни.
► https://www.facebook.com/antonina.spiridoncheva/posts/1079932818771234?pnref=story
Паралельна гілка обговорення цього фундаментального дослідження п. Антоніною збірки “Живи Надіє” проводиться і тут, на сторінці її видавця – Валентини Попелюшки.
Зацікавленим, мабуть, варто знати думку і її співавторів.
► https://www.facebook.com/popeljushka2010/posts/538233863037694?pnref=story
Давайте будемо уважними один до одного, бо інакше ніколи не народиться правда.
Чи ж не так, колеги?
Дописати коментар