ЦЕНТР ХУСТА

Автор: Олег Куцин Дата: 2012-12-17 Чеський квартал В результаті приєднання Закарпаття до Чехословаччини в 1920р. місто Мараморош належить Румунії а Хуст стає центром Мараморшського комітату. Це викликалобудівельний бум в місті. За наступні 10 років збудовано більше 800 будівель в тому числі будинок окружного управління, гімнізії, фінансового та податкового управління, ощадної каси, окружної лікарні, крайового суду, пошти, русинських та чеських шкіл. Виник цілий квартал жилих будинків, який сьогодні називають "Чеським кварталом". Проектували будівлі пражські архітектори-функціоналісти (Й.Фрайвальд та ін.). Унікальність житлових будинків у кварталі в тому, що перші поверхи збудовані з цегли а другі - деревяні, зрубні. Синагога в Хусті. Синагога побудована в 1872 – 1875 рр. Це єдина постійно діюча синагога на Закарпатті з часу свого заснування. Під час Другої світової війни, в будівлі синагоги зберігалися речі євреїв, яких вивезли німці.  Радянська влада кілька разів намагалися забрати будівлю і перетворити її під клуб та взуттєву фабрику, але єврейські жінки цілодобово чергували під синагогою і не дозволили її захопити. Ця синагога споруджена за всіма канонами Іудейської релігії. Характерна прямокутна форма культової споруди іудеїв. При вході портик, а за ним знаходиться вже сама синагога, яка поділена рядами колон на 3 нефа (бувають синагоги з 5 нефами). Біля східної частини ковчег завіту із сувоями Тори, попереду підвищення для їх читання. Синагога має 9 куполів, які вкриті дранкою, 2 зали для молитви, балкон для молитви жінок. Приміщення для жінок відділене від приміщення для чоловіків решіткою. Ковчег завіту – це основна святиня іудаїзму, котра знаходиться в Єрусалимському храмі. Це була дерев’яна, оббита золотом скринька, у якій нібито знаходилися кам’яні дощечки – скрижалі із заповідями, посуд з манною небесною, що годувала євреїв у пустелі. В цьому ж ковчезі зберігався і легендарний жезл Аарона. Ковчег завіту закривався золотою покришкою (каппоретом), по бокам якої були зображення херувимів (шеститкрилі ангели найвищого рангу з великою кількістю очей). Каппорет вважався троном бога Яхве.Єрусалимський ковчег було знищено під час зруйнування Єрусалиму хрестоносцями. Ковчег завіту знаходиться в кожній синагозі, як і в Хустській – це точна копії Єрусалимського. Тора – священна книга іудеїв (це книга закону, вчення). ЇЇ ще називають П’ятикнижжям. Для культових цілей використовують тільки текст, написаний від руки на сувої пергаменту. Біля синагоги майже завжди будувалася лазня, яка була обов’язковим атрибутом обряду. Тут проводилося омовіння – очищення водою різних частин тіла, перш ніж увійти до синагоги чи почати молитву. Ось чому майже всі лазні міст, в тому числі й хустська, побудовані біля Синагог. При синагогах завжди були і релігійні школи, де напам’ять заучували релігійні тексти. Керував єврейською громадою Рабин (з древньоєврейської – мій вчитель) – служитель культу, який був для євреїв найавторитетнішою особою. Центральна стінасинагоги вимощена мармуровими мацевами, на яких викарбовано імена загиблих в концтаборах та гетто євреїв. Синагогу можна відвідати у вихідні дні та в дні релігійних свят. Православний кафедральний Собор св. Кирила і Мефодія (1991р.) «Тут буде споруджено храм в честь пам’яті місіонерських трудів Апостолів Слов’ян свв. Кирила і Мефодія та 1100-річчя святого православія на Закарпатті. 24(11).5.1991 р.». Такий надпис на мраморі зберігається в цьому кафедральному соборі, історія якого тісно пов’язана з історією Церкви нашого народу. В 1988 р. країна святкувала 1000-річчя Хрещення Київської Русі при князі Володимирі Великому, тоді як Закарпаття відзначало свій ювілей (в 1989 р.) – алена 100 років більший. Апостоли Підкарпатської Русі Кирил і Мефодій, створивши слов’янську Азбуку, відкрили нам Книгу життя – Євангеліє, на всі віки. Було вирішено побудувати на Закарпатті храм на честь наших перших Учителів. У 1991 році було дозволено будівництво нового собору біля центральної площі Хуста. Проект розробили архітектори Ганзел С.Й і Гайович П.М. та конструктори Цапулич Т.В. і Микитин А.С. В 1994 році майбутній собор дістає статус кафедрального (головного). На сьогодні ця святиня безперечно є прикрасою міста. Зберігаючи частини мощей всіх Києво-Печерських святих, собор Кирила і Мефодія продовжує місію святих братів: приводити людей до Бога. 24 травня всі слов’янські народи святкують День писемності і культури, День пам’яті Кирила і Мефодія, а для собору – це храмове свято. При кафедральному соборі святих Кирила і Мефодія діє церковний хор, співом якого можна насолодитися під час богослужінь. Собор можна відвідати в любий день, а також у вихідні дні та в дні релігійних свят. Костел Святої Єлизавети (1380 року) Хустський замок давно зруйнований, а Єлизаветинський костел ХІІІ століття в готичному стилі милує око і до сьогодні. Храм побудований з каменю. Нагадує він нам фортецю: вузькі вікна-бійниці, могутні кам’яні мури навколо храму з двома брамами. Крізь віконні отвори добре видно товщину мурів. Стоїть храм на невеликому підвищенні, повністю домінуючи над одноповерховими будівлями, котрі тут були ще в середині ХХ століття. Народні перекази кажуть про те, що за стінами костелу місцеве населення ховалося ще в часи монголо-татарської навали 1241 – 1242 років. Можливо так воно і було. Рятувалися в цьому храмі і мешканці міста під час весняно-осінніх повеней. І дійсно, костел відноситься до укріплених типів храмів. Навколо костелу оборонна стіна з двома воротами, які оформлені напівкруглою профільною аркою. У плані храм прямокутний, з п’ятигранною абсидою, яку підтримують могутні контрфорси. З боку західного фасаду знаходиться вежа – дзвіниця. В храмі збереглисяготичні стрілчаті вікна, правда невисокі, тому й нагадують собою вікна – бійниці. В інтер’єрі храму добре видно стрілчату арку. Неф церкви перекритий хрестовидними склепіннями, ребра чітко профільовані і переходять в капітелі пілястри (тобто прямокутні у плані вертикальні виступи стін завершуються декоративними розширеними оздобами). Значна внутрішня перебудова церкви проведена протягом 1784 – 1783 років. Саме тоді зроблено різану кам’яну підлогу, місця для сидіння, розташований на північній частині верхній ярус і корону собору. Нещодавно під час реставрації костелу Святої Єлизавети зняли внутрішню побілку і відкрили давні готичні фрески із зображенням святих Іштвана, Ласла і герцога Імре, що раніше прикрашали стіни храму. На лоджії храму стоїть давній орган. До ХV ст. костел був католицьким. У 1523-1524 роках став протестантським завдяки Густі Ловашу Томашу, реформатору, провіднику, який народився в Хусті й прийняв кальвіністське вчення. З першої половини 1600 року на чолі протестантської громади стає сім’я Бетлен. Граф Бетлен Іштван на гроші свого брата – князя реконструює церкву. У 1699 році побудували 4 вежі на даху, які стали взірцем сьогоднішніх веж, реставрованих у 2001 році. Реформаторська церква – це свого роду своєрідний архів та невеликий музей раритетів. Тут зберігається цілий ряд речей, які служать храму вже не одне століття. Це і унікальні чаші, дарохранителька, службовий реманент проповідника, старенька кафедра, дубові лави, орган тощо. Тут зберігаються і власноручно написані грамоти князями та полководцями Трансільванії, зокрема і грамота трансільванського князя Дьердя Ракоці, написана в 6 грудня 1644 року в Онодському замку. Під підлогою поховані мощі таких відомих людей, як: Довгої Дьердь – кріпосного (замкового) капітана, який помер у 1708 р., Петрівці Кото Симонія (1662 – 1708 р.) і її чоловіка герцога Пекрі Лавринца, куруц генерала, який помер 1709 році. Їхні імена, за ініціативою Угорського інституту історії, 18 червня 2006 року увіковічили на мармурових плитах. Досить старими є і дзвони церкви. Найбільший – з 1683 року, найменший – з 1587 року. Сьогодні громада протестантської церкви нараховує близько 200 вірян. Римо-католицький костел Святої Анни (1802 року) 10 серпня 1799 року римо-католицькій общині Хуста уряд дозволив розібрати східну частину замку і цей дешевий будівельний матеріал використати для будівництва римо-католицької церкви. Дзвін, який нині знаходиться на церкві, також походить від часової вежі Хустського замку. Перенесений сюди був із замку й оригінальний годинник, який чудом уцілів після пожежі. При його встановлені виявилося, що пошкодженим був тільки механізм бою, котрий довелося замінити новим. Сьогодні годинник показує місцевий час. Першим священиком, котрий проводив тут богослужіння, був П. Інокентій Шименеліус (Шимоншич). Він, можливо, і відповідав за будівництво цього храму. Шимоншич був високоосвіченою людиною. Він перший в історії нашого краю зібрав величезний історичний матеріал про Мараморощину. Архівні документи 1802 року свідчать, що Шимоншич на стінах новозбудованої церкви звелів зробити надпис: «Нарцис Хуст мембран суму, Нон вікте, сед лацеранте – Екстет ут етерні форціор ара Деї», що в перекладі означає «Це частини замку Хуст, зруйнованого, але непереможного – більш сильного у престолі живого бога». З середніх віків тут зберігається одна із найбільших святинь католиків –сентолтар. Католики називають її «Святинею зі святинь». Сентолтар – святий вівтар – зроблений зі щирого золота в Туреччині і символізує тіло Ісуса Христа. Має вигляд царських воріт, розміром близько 50 на 30 см. У свята виставляється на столі, спеціально зробленому для цього в 1941 році. До храму ця святиня попала від одного із трансільванських князів. В 1944 році перед приходом у Хуст радянських військ цю святиню хотіли переправити в Будапешт, та прихожани не дозволили це зробити і зберегли її до наших днів. У дні великих свят кожен може побачити цю святиню і молитися до неї. При римо-католицькому костелі Святої Анни діє церковний хор Греко-католицький Свято-Вознесенський собор (1747 року) За переказом собор почали будувати у 1747 році греко-католицькою громадою міста Хуст. Посвячено його на честь та спомин події Вознесіння Господнього. Сучасного вигляду набув у 1837 році, коли деякі частини собору були перебудовані, а інші – добудовані. Іконостас для нового собору виготовив Франциск Тек, який робив іконостас для Ужгородського кафедрального собору. Дві муровані вежі було споруджено у 1855 році на кошти міщан. У першій половині лютого 1949 року радянською владою заарештовано священиків собору та насильно була зліквідована греко-католицька церква на Закарпатті. Державними структурами собор було передано православній церкві Московського Патріархату. Рівно через 41 рік, 12.02.1990 року, віряни собору вернулися до свого греко-католицького віровизнання, і з того часу собор є знову греко-католицькою святинею. Хустський греко-католицький Свято-Вознесенський собор є одним із трьох соборів Мукачівської греко-католицької єпархії, після Ужгорода та Мукачева. Монумент Слави на честь загиблих у Великій Вітчизняній війні 27 червня 1971 року відбулося відкриття Монумента Слави в центрі міста. Він споруджений за проектом архітектора С. Шолтеса і скульптора Г. Чумакова на честь загиблих у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років. Високо в гору піднімається пам’ятник, схожий на розгорнутий прапор. На ньому викарбувані імена воїнів радянської армії, які загинули в боях з німецькими військами на території нашого міста. Пам’ятник Дмитру Вакарову На площі біля Хустської спеціалізованої школи І–ІІІ ступенів №1 ім. Августина Волошина, що на вулиці Карпатської України, в 1967 році було відкрито пам’ятник Дмитру Вакарову, який у 30-х роках вчився у Хустській гімназії і закінчив її в 1941 році. Пам’ятник російським військовополоненим, які загинули в 1914-1915рр. В І Світову Війну в Закарпатті було багато російських полонених. Старожили розповідають, що російських полонених міська влада використовувала для різних важких робіт. Дехто з хустян любив спілкуватися з «москалями» (так називали вони російських військовополонених), допомагав їм їжею. Полонені майже вільно ходили на роботу без особливої варти. Працівники з них були не погані. Вони косили, носили важкі міхи, розбивали величезні брили для бруківки доріг. Не знаючи офіційної тут угорської мови втекти далеко вони не могли. Але табір є табір. Велике скопище людей, погані санітарно-гігієнічні умови, холодна та голодна зима 1915 року. Тут спалахнула епідемія тифу. Помирає багато військовополонених. Табір переводять подалі від міста (в район села Крива – за Тису), а померлих тут же ховають. На прохання полонених староста Хуста дозволяє їм побудувати пам’ятник на братській могилі нещасних товаришів. Для цього виділяє їм навіть підводу з кіньми. На ній полонені привезли пісок та камінь для пам’ятника. Дехто з місцевих жителів допомагав росіянам будувати цей пам’ятник. Ось і вся більш-менш достовірна історія про той, не такий вже і далекий від нас час. Та чому на могилі православних росіян католицький хрест, хоча православні визнають однораменний хрест, проте православні закарпатці ніколи ним не користувалися, бо такий хрест визнають тільки римо-католики? На це запитання відповісти складно. Як і неможливо назвати хоч одне прізвище з похованих у цій братській могилі. Жодного архівного документа про ці події не збереглося. Пам’ятник воїнам Карпатської Січі на Замковій горі Урочисте відкриття пам’ятника воїнам Карпатської Січі на Замковій горі відбулося в неділю, 15 березня 2009 року під час святкування в місті Хусті 70-ї річниці проголошення незалежності Карпатської України та 135-ї річниці від дня народження Президента Карпатської України отця доктора Августина Волошина, в якому взяв участь Президент України Віктор Ющенко. Цей пам’ятник було збудовано біля могили карпатських січовиків на Замковій горі саме до 70-ї річниці проголошення незалежності Карпатської України. З нагоди відкриття пам’ятника тут відбулося урочисте віче. Меморіальна таблиця Михайлові та Юлію Бращайкам. Меморіальна таблиця, виконана в бронзі, Михайлові Бращайку – визначному громадсько-політичному діячу Хустщини, вмонтована в будівлю по вул. Свободи, №14 з таким текстом: «В цьому будинку в 1938-1939 р.р. проживав визначний діяч національно-визвольного руху, посол сойму, голова конституційно-правничої комісії сойму карпатської україни доктор Михайло Бращайко». Меморіальні таблиці А.Волошину. На першій, що ліворуч: «Солодкий мій народе! з великою утіхою з невимовною радістю бачу, що ти виробив у собі свідомість, що ти не є вже тим пониженим рабом, тим нещасним ругеном, яким тебе колись з презирством прозивали чужі пани, але що ти є сином великої нації святого Володимира Великого і Ярослава Мудрого. 14 лютого 1939 р.». На другій, що по центру: «В ЦЬОМУ БУДИНКУ 1938-1939 Р.Р. ПРОЖИВАВ ПРЕЗИДЕНТ КАРПАТСЬКОЇ УКРАЇНИ АВГУСТИН ВОЛОШИН». На третій, що праворуч: «Мій заповіт. Твердо вірю, що обновлення церковної єдности принесе за собою й політичну свободу нашого народу. із гарячої любови до тебе, народе мій, бажаю щоб ти чимскорше обновив свою церковну й народну єдність і щоб в будучности не дав себе розбивати чужими інтересами. 19 серпня 1944 р.».